Грудень 1932



Категории Олег Ольжич ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/
1933р.

Оригинал Слова, що простi i суворi, (А iншi — негiднi слова), Як ïхнi децизiï скорi, Як велич того Рiздва, Як ïхня перервана мова У мурах глухого двора, Бо лаврами дiл, а не слова Вiнчає велика пора. За нами розгубленiсть мертва, Де страх i покора — закон. Там втрат не буває, де жертва - Здобутий в огнi бастiон! Iм'ям невблаганним свободи Здолали ми й кинули ниць Понурi карпатськi проходи, Асфальти далеких столиць. А тут — на мiста й хутори ми Залiзну накинули сiть. Тут скрiзь наше вiйсько незриме У хижих залогах стоïть. На площi, у соннiм льокалi, Де нудиться офiцiянт, Весь в сiрому, нервом зо сталi, - Зачаєний командант. Зв'язковий. Сухе привiтання. Кашкет, окуляри, ровер. I схована карта остання - В кишенi його револьвер. Наказ був палючо-огненний, Та кригою дихає суть. А завтра газетнi сирени По свiту його рознесуть. Сестра, а другому — мати. Мiстечко — як сiра твань, Товаришу мiй, брате, Горiння одних бажань! Не бiйтесь, напне до болю Ваш шлях, як струна, прямий Кремiнно-тверда воля Того, що є зв'язковий. Мiстечко — як сiра змора, А потiм — його нема. Лише свистiння простору, Безумнiсть лету сама. Не стримать, не захитати. Рука i дух без оков. Товаришу мiй, брате, Нас вдруге єднає кров! Смiялись загонисто-дзвiнко I всi споважнiли нараз, I вже в коридорах будинку Луною вiдбився наказ. Цiвок одсахнулися гади. Хтось крикнув, упав i зомлiв. П'ять хвиль украïнськоï влади На цьому клаптевi землi! Лягати! Тут жартiв немає! Непослух? Так от тобi, от! Жорстоко-суворо карає Злочинця державний народ! Потрiбно усiх в роботi, А серце 6'є, як обух. Прокляття моïй плотi, Що слабша за мiй дух! Це кров наша тут заклята, Закута в срiблi душа! Один поновну заплату – I кров, i душу лиша. Таж куль в магазинi було ще, А свiдок — лише стiна. Сховати - що, найдорожче: Сховати ïх iмена. А стрiли усе частiше. Годинник такий прудкий. Рiшучий начальник свище. I чують боєвики. Був гострий наказ у звуку, Слухняно-рвучкий — вiдлив, Коли на ворожiм бруку Ти тiло своє залишив. Усi одинадцять у зборi Були пiд мороком вiт. Та два — стояли прозорi. Один вiдбирав звiт. Найтяжче — це поконати В цiй ночi чорнiй, без дна. Товаришу любий мiй, брате, Опоро моя одна! I ловите чуйним вухом Кроки у тьмi густiй. Одним блискавичним рухом - На ïхнє зухвале стiй! Проклятий невиразний ранок. Невиразнi луни облав. I простори, де наостанок Зацькований вовк пробiгав. Погоня все ближче i ближче. Кiльце все тiснiш i тiснiш. Чоло ïм поставити? Нi ще! А куля? Про кулю облиш! Майно революцiï – цiнний Живий боєвик повсякчас. Сьогоднi найбiльшого чину Вона зажадає вiд нас. Товаришу любий мiй, брате, Дивися у вiчi рабам, - Як будете так воювати, Вкраïни не бачити вам! Слова, що простi i суворi, Як велич того Рiздва, Що нас у горiннi, не горi, Порвало i ще порива. Товаришу любий мiй, брате, Хiба упокорить нас це? Хто вмiв справедливо карати, Той дивиться смертi в лице! Для тих, що, нiкчемнi i кволi, Заквилять про зламаний цвiт, - Неугнутiсть нашоï волi I нашоï вiри гранiт! У стiнах будинку старого Зростає i зводиться чин. I сяє обличчя в одного, I нiмо могутен один. Нiкому нiколи не стерти, Що — срiблом ясноï сурми: Шкодуємо тiльки, що вмерти Удруге не зможемо ми! Ïх душi — горiння i криця – У нашому завжди гуртi, Братiв по далеких в'язницях I тих, що упали, братiв! Дорога пряма i одверта, I твердо iде легiон. Там втрат не буває, де жертва – Здобутий в огнi бастiон! Хто має ушi — хай слуха! Хто має серце — люби! Встає цитаделя духа – Десятки лiт боротьби.
Грудень 1932